?

Log in

Vintry's Journal
 
[Most Recent Entries] [Calendar View] [Friends]

Below are the 7 most recent journal entries recorded in Vintry's LiveJournal:

Wednesday, January 1st, 2014
7:29 pm
Friends only
Visit The Doll Palace [Where Cartoon Dolls Live]

Привет!

Я если и пишу, то оооочень редко...

И все таки, если вы хотите почитать - оставьте comment.
Saturday, December 21st, 2013
12:56 am
EuroMaidan

Франківські пенсіонери обурені, що їм хочуть повернути пожертву на Майдан (Наталка ГОЛОМІДОВА, ГК @ styknews.info)

Новина про те, що подружжя пенсіонерів з Івано-Франківська передало на потреби Майдану 10 тисяч гривень, облетіла всю Україну. Багато хто захоплювався цим вчинком стареньких, хтось плакав від зворушення. Чимало людей засудили активістів Майдану, які буцімто взяли у пенсіонерів останні гроші, відкладені на похорон. Кілька ініціативних груп навіть збирають кошти, щоб повернути їх Мирославі Калині та Михайлові Кравчуку. А що думають з цього приводу самі пенсіонери?

"Вчора до нас приходила журналістка з центрального телеканалу і сказала, що вони вже збирають для нас гроші, - каже пані Мирослава. - Я мусила відкрити холодильник, щоб показати, що він забитий продуктами. Одягу нам не треба, ще й своє пороздавали. На ліки і все необхідне пенсії цілком вистачає. Нам не треба нічиїх грошей! Ми не віддали останнє". Пані Мирослава ще раз відкриває холодильник, щоб і кореспондент "ГК" міг пересвідчитись, що потреби у продуктах у подружжя справді немає.

Мирослава Калина і Михайло Кравчук мешкають у доволі скромній однокімнатній квартирі. У просторій кухні пан Михайло, ювелір і годинникар за фахом, облаштував також коридор, туалет та щось на зразок вітальні. Щоб відділити кухню від вітальні чи від коридору, достатньо зсунути заслони, що розділяють ці зони. У єдиній кімнаті два ліжка, стіл, крісла, великий сервант та телевізор. Більше нам нічого і не треба, кажуть старенькі.
У хаті дуже тепло. Гріють напалені зранку кахельні п’єци. Усюди прибрано і охайно. Пані Мирослава пояснює, що до них постійно навідується братова, яка прибирає, пере, привозить продукти, купує усе необхідне: "То курочку з села привезе, то свиню заріжуть і нам передадуть. Завжди маємо свіже молоко. Вона нам допомагає у всьому. Минулого тижня хотіла мити вікно, то я ледве відрадила, щоб її не протягнуло". Дітей у пані Мирослави немає, а у пана Михайла є донька від першого шлюбу, яка мешкає у Франківську.

"Чому ми вирішили віддати гроші? Побачили по телевізору, що село Братківці зібрало на потреби Майдану 1600 гривень, і їм ще дуже дякували, казали, що то велике село, - пояснює пан Михайло. - Нас це страшенно обурило! Скільки людей мають гроші вдома по панчохах і бояться віддати на добру справу. Ми хотіли показати приклад іншим і допомогти Україні!" Телевізор здебільшого дивиться Мирослава Михайлівна і усе найважливіше переказує чоловікові.

"Коли ми побачили, що твориться на Майдані, я одразу придумав гроші передати, але боявся казати Миросі, бо не знав, як вона відреагує, може, не захоче. А вона сама через два дні запропонувала. Почали думати, як передати гроші, бо поштарка відмовилася таку велику суму від нас брати. Мирослава Михайлівна вже була готова брати таксі і разом із братовою їхати на Вічевий майдан, щоб особисто вкинути гроші у скриньку, як поштарка Надія залагодила візит активістів штабу Національного спротиву. Молодь завітала до пенсіонерів додому зі скринькою для особистих пожертв та кількома тележурналістами.
Поки ми спілкуємося, пан Михайло наливає у келішок 10 грамів домашнього вина і запиває якусь пігулку: "Маю звужені судини, і лікар порадив так робити, бо алкоголь їх розширює і ліки відразу діють". Вже понад 30 років він хворіє на діабет. Про свої хвороби пенсіонери розповідають неохоче. Пережили вони чимало і, як виявилось, саме хвороба поєднала їх майже 40 років тому.

Михайло Дмитрович - воїн УПА. Під час німецької окупації у 43-му році він проходив підстаршинський курс у Карпатах. Не встигли упівці прийняти присягу у Чорному Лісі, де командував Різун, як їх розбили червоноармійці. "Побрили - і на фронт", - пригадує пан Михайло. На війні його тяжко поранили в ногу. Довелося перенести кільканадцять важких операцій, через що одна нога стала трохи коротшою за іншу. Попри примусову службу у Радянській армії, чоловіка засудили до 15 років ув’язнення за участь в УПА. Покарання спочатку відбував у штрафному таборі у Воркуті, а потім у Сибіру. Відсидів шість з половиною років. "Мене звільнили через ногу, бо вона 13 років гнила, скільки операцій не робили", – каже пан Михайло.

Після таборів Михайло Дмитрович поїхав до Луганська, де закінчив машинобудівельний технікум. Точна механіка допомогла навчитися ремонтувати годинники і опанувати фах ювеліра - цим пан Михайло займався вже в Івано-Франківську, куди переїхав у 1972-му році. До того він працював на заводі у тому ж Луганську і заробив на квартиру, у якій тепер мешкає подружжя.

"Коли мене посадили, я був жонатим, дочці було 2 роки і 8 місяців. А коли мене випустили, доньці вже було 9 років, а жінка вийшла заміж за колегу мого батька, – розповідає пан Михайло. - Коли ми познайомилися з Миросею, вона сказала, що має проблеми зі здоров’ям. Я також знав, що хворію, тому, думаю, що здорову за жінку не буду брати. Я захотів її забрати, бо вона також хворіла і багато перенесла у житті". Разом подружжя вже 37 років. Старенькі і досі доглядають один за одним і піклуються одне про одного кожної хвилини.

«Поправте йому комір, бо мені дуже важко встати", - просить мене Мирослава Михайлівна, коли вони разом мають сідати до фотографії. Останніми роками жінка переважно прикута до ліжка, пересувається по хаті за допомогою костиля. "У 60-му році мені видалили одну легеню. Без наркозу. Зламали мені два ребра. Операція тривала 4,5 години, мені лише кололи новокаїн", - пані Мирослава розповідає про це незворушно. Додає, що одразу ж після операції попросила хірурга показати видалену легеню: – Та була вся синя, бо я мала цироз. Після війни у мене було запалення легенів. В селі мені поклали банок, бо ніхто не знав, що при температурі банки не можна класти".

Під час війни пані Мирослава перехворіла на тиф. Мала інвалідність, але у радянський час групу зняли і жінці довелося піти працювати. Мирослава Михайлівна працювала швачкою на фабриці імені Рози Люксембург. А Михайло Дмитрович у цей час ремонтував годинники у годинниковій майстерні на площі Міцкевича, а згодом став її завідувачем. Припинив працювати років десять тому. Каже, почали німіти пальці.

"Нехай за нас не переживають. То не останні наші гроші, - сміються старенькі. - Ми собі даємо раду і нічого нам в цьому віці вже не потрібно! На прощання пан Михайло з гордістю показує золотий значок-тризуб, який він зробив своїми руками і завжди носить при собі. "Я не маю права Бога гнівити і дякую Богу за все. Щодня молю Бога за Україну!" – каже він.

Михайло Дмитрович виходить на ґанок нас провести і закурює дзигар. Дивуємося, як можна курити у 90 років? "Мені лікар сказав, що в моєму віці вже не можна кидати, бо буде гірше", - підморгує дідо.

P.S. На гроші, які пожертвували Михайло Кравчук та Мирослава Калина, з Івано-Франківська відправили на київський Майдан майже 70 людей.

Sunday, February 12th, 2012
1:50 am
Sunday, January 16th, 2011
11:59 pm
Perfumery
I know how to build a perfume from three ingredients: a top, a middle and a base. Top notes are things like citrus oils which evaporate quickly, within about 15 minutes from the skin; middle notes are floral or herbal, like jasmine or lavender which could last for an hour; and base notes are woody, like amber or vanilla which you can smell for hours after you first apply them. (Ruth Mastenbroek, perfumer)
Thursday, January 21st, 2010
6:42 pm
Maya calendar: 2010 prediction ))

Пойти узнать, что предсказывает Вам календарь майя: http://uborshizzza.livejournal.com/767636.html
Sunday, January 10th, 2010
12:42 am
Books
This is for those of you who like to read and live in the UK.

Register on www.readitswapit.co.uk and start exchanging books with people. I recommend it!

My member name in case you'd like to swap with me is Vintry
Friday, February 10th, 2006
11:11 pm
rizanka @ 12:53am, Feb 10, 2006: наша жизнь
Оч. понравилось ;)

В первый день Бог создал корову и сказал ей:
- Ты будешь все дни проводить в поле, давать молоко, кормить своих телят и семью фермера. За это я дарю тебе жизнь длиною в 60 лет.
- За что мне такая адская жизнь на 60 лет! - возмутилась корова, - Мне хватит и двадцати, а остальные сорок оставь себе! И Бог согласился.
Во второй день Бог создал собаку и сказал ей:
- Ты будешь все время сидеть у ворот своего дома и облаивать всех проходящих мимо. Дарю тебе жизнь длиною в 20 лет.
- М-да, многовато для гавканья, - расстроилась собака, - Мне хватит и десяти лет, а остальные забирай назад...
Бог опять согласился. И вот на третий день Бог создал человека и сказал ему:
- Ешь, спи, развлекайся и наслаждайся жизнью, но сроку на это даю тебе 20 лет.
Человек возмутился:
- Что?! Только 20 лет!! Знаешь что, Бог, я беру свои 20 лет, потом 40 лет что корова тебе вернула, и еще 10 лет, которые отдала собака. Семидесяти лет мне вполне хватит, договорились?
- Ну, будь по-твоему...! - вздохнул Бог.
Вот так и сложилось, что первые 20 лет жизни мы спим, едим и развлекаемся, следующие 40 лет вкалываем, чтобы прокормить свою семью, а в последние 10 - сидим на крыльце и облаиваем каждого кто проходит мимо...
About LiveJournal.com